Сестри Глінські: дівчата у великому бізнесі. Частина 2
— Лізо, як Ви дійшли до ідеї з виїзними майстер-класами?
— Спочатку ми з Танею планували давати майстер-класи лише у Києві. Але згодом зрозуміли, що ця схема невірна, адже наша цільова аудиторія — це зовсім не кондитери. Це звичайні люди, матусі з дітьми, які не можуть залишити сім’ю та поїхати в інше місто на навчання. Значить, ми маємо приїхати до них.
На той момент існували тільки стаціонарні школи та лише у Києві, а ми стали першими, хто запропонував так звану «школу на колесах». Наразі ми працюємо в одинадцяти регіонах України.
— Тетяно, організація — це ж Ваша парафія. Як Ви знаходили локації?
— Ми зрозуміли, що в регіонах є великий попит на майстер-класи, у людей є бажання, але там немає приміщень. Тож я вирішила поїхати та знайти їх. Ліза на той час займалася підготовкою до участі у Чемпіонаті світу з кондитерської майстерності «Mondial Des Arts Sucres», а я почала їздити по регіонах та займатись організацією.
Я знаходила майданчики, що більш-менш нам підходили, наприклад, технікуми харчових технологій та тому подібне. Потім домовлялася з постачальниками обладнання — їм це також було до душі.
— Це все дуже важкий графік і великі навантаження. Тетяно, чи доводилося чимось жертвувати заради цього?
— Зараз ми багато від чого відмовляємося, щось делегуємо, щось переносимо. Два роки ми працювали абсолютно без вихідних. Навіть коли звільнялося трохи часу, і друзі чи знайомі кликали кудись піти розвіятися, я розуміла, що можу зараз сісти попрацювати, виконати такий-то план і це дасть мені такий-то результат — і віддавала цьому перевагу.
— Лізо, як Ви витримували такий графік?
— Звісно, що це дуже складно. Я дійшла такого стану, коли ми якось зранку сиділи пили каву, а у мене лилися сльози. Я сказала Тані: «Якщо ми зараз не зупинимось, я просто піду кудись до лісу». У нас на той момент було заплановано заходів на два місяці вперед. Таня все відмінила, і ми полетіли до Японії, Еміратів, Франції. Так ми мандрували світом, жили тиждень в одному місці, тиждень в іншому...
— Лізо, а як зараз справляєтеся зі стресами та перевтомою, окрім подорожей?
— Я впевнена, що навколо людини існує енергетичне поле. І коли біля тебе забагато людей, воно руйнується і потребує відновлення. Раніше мені було потрібно три дні, аби відновитися. Зараз я роблю це швидше, всього за декілька годин.
А ще є у мене є така особливість - я після майстер-класів йду вночі до супермаркету, коли там немає людей, беру візок і починаю туди закидати все підряд. Я закидаю - Таня викладає назад. Така собі медитація.
— Лізо, розкажіть, як починався процес видання Вашої першої книги з кондитерської майстерності «От простого к сложному с Лизой Глинской»?
— Коли я навчалася у Парижі, то зрозуміла, що хочу видати свою книгу, в якій розповім про всі тонкощі, деталі та нюанси, поділюся всім тим, що знаю, всім, чого мені самій колись так не вистачало. Впродовж якогось часу я виношувала цю ідею, опрацьовувала рецепти, більшість з яких — авторські. І, коли все було зібране, я зрозуміла, що мені потрібен фудфотограф.
На той час робота професіонала була неймовірно дорогою. Але на своїх майстер-класах я працювала з Дмитром, який тоді був ще нікому не відомим фотографом. Якось я пожалілася йому, що не можу знайти людину для зйомки книги, та почула у відповідь: «Давай знімати разом, я готовий».
— А чому Ви взагалі вирішили займатись виданням самостійно?
— Коли книга була лише на стадії розробки, я в різних інтерв’ю розповідала те, що хочу її видати. І ось, коли ми працювали над зйомкою книги, мені зателефонували і запропонували її видати. Сказали, що є вже готова «начинка», вони самі зроблять обкладинку, мені залишиться лише дати коментарі та приїхати на фотосесію...
Свою справу ми ніколи не називаємо бізнесом. Все, що ми робимо, виходить щиро, від душі, це те, що дійсно потрібно кожному. Ми цінуємо якість у всьому, від візуального виконання до змістового. Тому ми відмовились від такої пропозиції. Та й на той момент бюджет, витрачений нами, був у сотні разів вище, ніж той гонорар, що нам запропонували.
— Тетяно, у Вас не було досвіду - як же Ви впоралися з таким завданням? З чого починали?
— Я дійсно ніколи не стикалася з виданням книг, але Ліза настільки впевнено казала, що я впораюсь, що я відчувала міцну віру у свої сили і те, що я на правильному шляху. Доводилось багато читати, вивчати процеси офсетного друку, я старалася зрозуміти всі тонкощі та нюанси, намагалася довіритися своїй інтуїції, яка вела мене правильним шляхом. Я відвідувала книгарні, дивилася, що є на полицях, потім дізнавалася, що є у зарубіжній літературі...
Зрештою я зрозуміла: того, що ми у підсумку хочемо бачити — ще немає в принципі, ні за змістом, ні за подачею матеріалу, ні за об’ємом, якістю, ціновою політикою.
— Але ж Ви не опустили руки, це не в Ваших принципах?
— Звісно, що ні. Якось я натрапила в інтернеті на майстер-клас «Як видати книгу» й пішла туди. Якесь видавництво організувало буквально квартирник, на якому було всього 15 слухачів. Нам покроково і детально розповіли про всі етапи видання книги. Я склала для себе план і почала його втілювати.
Перша спроба, коли ми звернулися до доволі відомої типографії, виявилася фатальною - ми ледь не втратили 400 000 гривень, але це окрема історія. На щастя, нам все ж таки повернули цю суму, і ми звернулися до іншої типографії.
Потім в процесі видання ми стикалися зі складнощами дизайну, кольорокорекції фотографій, верстки. Проте це дозволило зрозуміти всі тонкощі та отримати майстер-клас на власному досвіді, що й допомогло у виданні наших наступних книг.
— Тетяно, а як Ви збиралися продавати книгу?
Спочатку ми розглядали лише книгарні. Але коли ми приходили і пропонували нашу книгу, на нас дивилися як на дивних, питали, хто така Ліза Глінська.
Потім я спробувала звернутися до дилерів, але вони забирають 30% і ще частину забирає книгарня, тому це також був не варіант. Я подумала, що краще зробити знижку 50% на книжку вартістю у 1500 гривень, і ми все одно залишимось у плюсі. Тому продаж ми зосередили тільки у своїх соціальних мережах та на сайті, а також на виставках та майстер-класах.
— То як же було організовано перший продаж?
— Коли ми розмістили інформацію про книгу в соцмережах, ми зіткнулися з агресивною реакцією. Це був 2015 рік і 1500 гривень як для книги — це було багато. Тож я запропонувала Лізі організувати презентацію книги, куди ми могли б запросити прихильників Лізи, а вони мали б змогу купити книгу.
Ми обрали галерею «М17» у 300 квадратних метрів, завісили стіни величезними плакатами з фотографіями з книги. У ній міститься дуже багато мотиваційних посилів і нам було важливо, аби люди спіймали цю енергетичну хвилю. І нам це вдалося.
— Лізо, в чому ще була фішка заходу?
— Я приготувала 3500 тістечок макарон, наварила 100 літрів лимонаду, ми замовили музикантів, зробили торговельні точки. Але авантюра полягала у тому, що у нас не було грошей аби розрахуватись. Ніхто не знав, скільки дійсно людей прийде. І ми сподівалися, що все ж таки, буде достатньо відвідувачів, аби ми віддали ввечері 250 000 гривень — рівно стільки коштувала презентація. І нам це вдалося.
— І як після цього пішов продаж?
— Нам вдалося те, чого ми так прагнули. Після цієї презентації якщо десь з’являвся коментар про те, що треба бути божевільним, аби платити такі гроші за книжку, на нього відповідало одразу 4-5 людей з коментарями на кшталт «А ви її в руках тримали? Ви взагалі розумієте, про що кажете? Це ж шедевр!»
Перші три місяці ми продавали по 60 книг у день. Книгам додало цінності ще й те, що перші 6 000 примірників були з моїм підписом. І це був не якийсь коротенький підпис, я сиділа і виписувала ціле полотно.
— І що, все це лише через соцмережі?
— Так! Зараз у нас вже є сайт, але ми визначили, що саме через сторінки у соціальних мережах ми маємо 95% продажу. Люди хочуть спілкуватися, їм цікаво, що у тебе в житті відбувається, а все інше — просто супутнє. Але ця книга — вона допомагає людям розкритися, знайти щось своє.
У нас на майстер-класі була ситуація, коли приїхала жінка, і з порогу розплакалася, запитала, чи можна мене обійняти, привезла купу подарунків. Коли ми поцікавилися, що трапилось, вона сказала, що я змінила її життя. Виявляється, вона вийшла на пенсію і у неї не було грошей, а донька з-за кордону надіслала їй у подарунок сертифікат на мій майстер-клас. Вона навчилася там готувати якісь 3 торти і почала їх продавати у себе в невеличкому містечку. І її життя повністю перевернулося.
— Мабуть, це Вас найбільше надихає?
— Іноді мені здається, що кондитерська майстерність — це лише провідник, що дозволяє бути ближче до людей. Багато з тих, хто приходить до нас, кардинально міняють своє життя, починають вірити у свої сили та йдуть на зустріч своїй мрії.
Завдяки цьому кожного дня ми розуміємо, що життя не проходить даремно, ми надихаємо людей, а вони - окриляють нас...
Початок інтерв'ю
Сестри Глінські: дівчата у великому бізнесі. Частина 1
relax.ua
готовить вкуснее :)
Lorem Ipsum is simply dummy text of the printing and typesetting industry. Lorem Ipsum has been the industry's standard dummy text ever since the 1500s, when an unknown printer took a galley of type and scrambled it to make a type specimen book. Lorem Ipsum is simply dummy text of the printing and typesetting industry. Lorem Ipsum has been the industry's standard dummy text ever since the 1500s.
Lorem Ipsum is simply dummy text of the printing and typesetting industry. Lorem Ipsum has been the industry's standard dummy text ever since the 1500s, when an unknown printer took a galley of type and scrambled it to make a type specimen book. Lorem Ipsum is simply dummy text of the printing and typesetting industry. Lorem Ipsum has been the industry's standard dummy text ever since the 1500s.
Lorem Ipsum is simply dummy text of the printing and typesetting industry. Lorem Ipsum has been the industry's standard dummy text ever since the 1500s, when an unknown printer took a galley of type and scrambled it to make a type specimen book. Lorem Ipsum is simply dummy text of the printing and typesetting industry.