Світле дитинство: історія цукрової вати

Повз неї не можуть пройти діти, та й дорослі мимоволі сповільнюють крок… Не зупиняє навіть те, що після неї липнуть руки і на тебе налітають усі місцеві бджоли! Бажання хоча б на мить повернутися в дитинство виявляється сильнішим. І ця мить триває рівно стільки, скільки з'їдається маленька хмаринка солодкої вати…

В Америці її називають «бавовняна солодкість», в Англії — «чарівна шовкова нитка», у Німеччині — «цукрова шерсть», в Італії — «цукрова пряжа», у Франції — «борода дідуся», а в Ізраїлі, Індії та Греції — «волосся бабусі». Смішно, правда? Як би її не називали, солодка вата була і залишається улюбленим дитячим ласощем, неодмінним атрибутом теплих днів і гарного настрою. Неможливо тримати це легке хмарне диво в руках і не усміхатися!

У радянські часи солодка вата була завжди білою, а тепер вона буває різних кольорів і смаків. І щоразу, проходячи повз прилавок зі солодкою ватою, мимоволі думаєш: а як її взагалі роблять?

Сотні років тому: як з'явилася солодка вата

Існує кілька версій походження солодкої вати. Кажуть, її історія налічує понад 600 років і сягає XIV століття в Італії. Тоді вона була розкішним десертом — адже цукор був доступний лише багатіям, а процес виготовлення був складним. Спеціального обладнання не існувало: цукор плавили в каструлі й за допомогою спеціальних вилок витягали тонкі «нитки». Солодку вату подавали на блюді з фруктами, звісно, лише дуже заможним людям.

Особливо полюбляли «гратися» з цим десертом венеційці, створюючи з цукрових волокон фігурки тварин, міфічних героїв і будівлі. Коли в кінці XV століття Генріх III Валуа прибув з візитом до Венеції, йому влаштували банкет, де понад тисячу предметів, включно зі скатертиною, були зроблені з солодкої вати!

Машина для солодкої вати: винахід від стоматолога

За документами, датою народження сучасної солодкої вати вважається 1897 рік — тоді винайшли машину для її виробництва. Один із винахідників, не повірите, був американським стоматологом! Вільям Моррісон разом із другом-кондитером Джоном Уортоном запатентували цей «електричний апарат для приготування солодкої вати», а їхня компанія Electric Candy Company представила свій винахід публіці на виставці в Луїзіані у 1904 році.

Їхній продукт, упакований у яскраві дерев’яні коробки під назвою Fairy Floss («чарівні нитки»), справив справжній фурор, незважаючи на високу ціну — 25 центів (вартість чоловічої сорочки в ті часи!). Протягом виставки Electric Candy Company продала 69 тисяч коробок солодкої вати, заробивши понад 17 тисяч доларів!

Після виставки 1905 року в газеті The New York Times з'явилася реклама, що звучала так: «Чи бачили ви колись водевіль, де таємничий чоловік їсть солодку вату? Хочете так само? З нашим чудо-апаратом це просто! Солодка вата довго зберігається і коштує недорого — лише 5-10 центів».

Популярність винаходу поступово зменшилася через недосконалість пристрою: апарат голосно торохтів, перегрівався і вимикався. Партнери Моррісон і Уортон згодом розійшлися, а наступний патент у 1906 році отримав лише Моррісон. Компанія Electric Candy Company пережила кілька реорганізацій і перейменувань, але все ж таки існувала.

У 1921 році, коли термін дії патенту закінчився, інший підприємливий стоматолог, Джозеф Ласко, створив удосконалену версію машини для солодкої вати й назвав її «солодкою ватою».

Як роблять солодку вату

Принцип виготовлення солодкої вати дуже простий. Цукор спочатку розплавляють під високою температурою, потім пропускають через сито на холодний металевий барабан, що обертається, а тонкі нитки намотують на паличку.

У 1949 році компанія Gold Medal Products (США, Огайо) удосконалила машину для солодкої вати і під цим брендом досі випускають машини для її виготовлення. Для створення чотирьох хмаринок солодкої вати потрібно всього 60-80 г цукру і одна хвилина. Один «шар» — це приблизно 10-15 г цукру або 2 чайні ложки, тож виготовлення солодкої вати стало вигідним бізнесом.

Але тримаючи в руках це ніжне хмарне диво, навряд чи думаєш про собівартість: порція важить лише 28 грамів і містить близько 30 калорій. Щоб відчути щастя, справді потрібно зовсім небагато…