Про вентилятор та тарталетки

29 липня 2013

Зізнаюся, весь минулий тиждень переживала міні-депресію - то невдале падіння, тепер це! Загалом складно мені цей пост дався. Обличчя вже зажило, а рука все ще не дуже в робочому стані...

Нещодавно було так холодно, що я в махрових шкарпетках спала, а тепер так жарко, що вже кілька тижнів я просто не сплю, та й перебувати в моїй комірчині просто неможливо. Таке планування, що про протяг можна тільки мріяти. Рятуюся мокрими простирадлами, холодним душем, льодом з морозилки... Ну і таке інше. Суцільні муки.

Кондиціонера у мене, звісно, ​​немає. Реанімувала свою лаванду, але вона не витримує. Французи кажуть, що якась аномальна спека вже 10 років такого не було, до цього вони говорили, що в червні був такий аномальних холод… Загалом, не догодиш)))

Після чергової болісної ночі, зважилася на покупку вентилятора! Приволокла додому коробку, відкрила... Мені чомусь уявлялося, що він якийсь розкладний... Оп-ля!.. Еее... Ні, Ліза, ось тобі ЛЕГО. Збирай. Купа гвинтиків і болтиків - свій єдиний домашній ніж я погнула на першому ж болті! (ножі LCB лежать у моїй шафці в академії, не переживайте, це був не один з тих ножів)) Далі довелося докручувати вилкою та штопором.

Спека ... Нервую, стрибаю навколо цього вентилятора, ще рука ця ... Але бажання отримати порцію вітерця сильніше ))) Тату, можеш мною пишатися - зібрала!

Я так вимоталася за тиждень і за день із цією збіркою, що ледве поклавши голову на подушку, мене просто вирубило, до того ж робота вентилятора дала свої плоди... Міцний сон...

Прокинулася я о 8.15, на 8.30 у мене були заняття в академії – демонстрація! До школи йти 25 хв, бігти 15 і плюс ще час на переодягтися! Тут встановлені правила: 4 перепустки – вилітаєш! Рівно о 8.30 зачиняються двері класу, стукай, проси, говори виправдувальні слова - якщо ти не попередив заздалегідь про те, що запізнишся чи не прийдеш і не запевнив у адміністрації якимось документом, що підтверджує свою неявку, тебе не пустять...

Марно, є правила! І тебе тільки що, носом у них не тикають... «Адже ви знаєте правила!» Загалом прилетіла я до школи о 8.40, сіла під дверима і за пару годин мало не зжерла себе зсередини. Дякую, хоч хлопці винесли мені спробувати та подивитися на тарталетки. Якщо тебе не було на демонстрації, то ти не допущений до уроку практики. Отже, виходить, що маю 2 прогули! Але найбільше не це прикро і навіть не те, що темою заняття були «Тарталетки», а те, що пройшла половина першого курсу і сьогодні у нас була особиста зустріч у шефом, на якій він видавав папірці з оцінками та спілкувався з тобою з приводу успішності.

З потоку 56 людей я – друга. Радісно, ​​шеф сказав, що це відмінний результат, але моя сьогоднішня неявка на демо і не допуск на практику, а за неї виставиться оцінка 0, а потім знову обчислюється середній бал, за підсумками якого я опинюся в кінці. Шеф розмовляв зі мною на підвищених тонах і весь час повторював "Як можна було спізнитися, як можна було... це ж знизить твій бал!" Мені здавалося, він не менше мого був засмучений. За 1,5 місяця не одного значного проколу на практиці, я нічого не зіпсувала, не спалила, була зібрана і уважна і ось так в одну мить взяти та все зіпсувати. Дурні, несправедливі правила.

Попри попередження шефа, що на практику я можу не йти, я таки заявилася на неї і, звичайно, з тріском вилетіла. Цей жахливий, огидний перфекціонізм, і звідки він тільки взявся! Знаю, потрібно просто відпустити ситуацію, так ні...

Я знову пішла: «Шеф, я знаю, що в мене нуль, нехай буде нуль, але я просто маю зробити ці тарталетки, будь ласка, дозвольте мені бути присутньою..» І знову аргумент «Я не можу, я хочу, але не можу ...Тебе тут не повинно бути! Правила, правила, правила...»

Як же прикро, кому в горлі підвівся, я ледве стримувала сльози. Все одно зроблю ці тарталетки! З вами чи без вас! Щомиті в голову вдарила одна думка! ДУХОВА ШАФА! Іду за духовкою! У мене буде якась духовка, і я буду ще вдома займатися! Не думаю, що тепер мені вдасться повернутися до високого балу, але тарталетки і не тільки, я подужаю)))

Вибирала я недовго...

Ось вона моя міні духовка, з її мікро деком, для моєї міні-кухні і моїх крихітних десертів)) Тягнула її через пів-Парижа... Але вона ж моя, дорога! Зараз і пробуємо її на тарталетках... Замісила тісто, розкотила, поклала у формочки, відправила в духовку, сиджу чекаю... гіпнотизую її)) Відмінно, розумниця, працює))))

Здається, мені вже легше. Ось такий тиждень вийшов.