Mondial: перше сходження

На початку лютого 2016 року ми приїхали до Парижу. І разом із іншими учасниками почали готуватися до роботи. Перед початком чемпіонату нам дали можливість зробити завіси продуктів та деякі заготовки, щоб у процесі не витрачати на цей час. Наприклад, щоб зібрати скульптуру з пастилажу, потрібно добре просушити всі деталі, щоб вони були твердими. Тому ми підготували їх наперед.  У чемпіонаті беруть участь 16 команд із 16 країн. Дія відбувається дуже динамічно! Команди розбивають на 2 групи: по 8 кожна. У сукупності виконання всіх завдань дається два дні (20 годин). Команди працюють у спеціально обладнаних боксах.   Усі десерти презентуються протягом дня. І графік презентацій чітко регламентований: кожна команда має свій. Наприклад, ми почали працювати о шостій ранку, а о 12-й дні вже мали презентувати свій десерт на тарілці, і о третій годині — дорожній кекс. Другий день: о 9 ранку презентуємо цукерки, а опівдні – антром. І о 16.00 у нас повністю мають бути готові і десерти, і скульптури. Були такі ситуації, коли команди не встигали свого часу видати страву. У підсумку бали не отримували.  Суддівська комісія величезна: 32 судді (16 чоловіків та 16 жінок) з тих самих країн, що й команди-учасники. І плюс до них «армія» комісарів. Це визнані профі у кондитерському світі: Чемпіони світу з кондитерського мистецтва, Найкращі кондитери Франції та просто відомі кондитери. Завдання комісарів полягає у тому, щоб спостерігати за учасниками: як і що вони роблять. Якщо в тебе щось розбилося, впало, зламалося або ж ти просто забув протерти робочу поверхню, комісар може зробити про це позначку у своєму блокноті або сфотографувати, а потім показати судді. І все – мінус команді забезпечений. Тому працювати в таких умовах дуже важко: після кожного процесу змінюєш рукавички, якщо десь щось капнуло, зачищаєш поверхню.  Натомість радують глядачі. Вони можуть приходити і спостерігати за своїми співвітчизниками або учасниками, що просто полюбилися. Того року були хлопці з України. І вони нас підтримували, вболівали, кричали: хлопці, ми з вами. Це надихало.  Найнапруженіший момент настає наприкінці, коли на оціночний стіл потрібно з боксу перенести скульптури. Неодноразово траплялося, що вони падали та пошкоджувалися. І це одразу відкидало команду на 1-3 кроки тому. А виправити вже нічого не можна, тому що просто немає часу. Оце було найстрашніше.  Моя скульптура важила близько 15 кг. Плюс вона була тонка, тендітна і вібрувала під час руху. Тому я ще на етапі підготовки перейнялася тим, як я її переміщатиму: носила скульптуру (ту, яку я опрацьовувала) по школі DGF, переносила її з місця на місце. І, загалом, у нас транспортування пройшло нормально. Тільки трохи постраждала шоколадна скульптура. У підсумку наша команда посіла восьме місце. І на той момент я щиро раділа плодам нашої праці, тому що ми виклалися максимально й восьме місце для нашої країни, для нас це хороший результат. І в мене є впевненість, що колись я знову представлю нашу країну на цьому чи іншому, подібному до чемпіонату. Тільки готуватимуся я до нього не два-три місяці, а мінімум рік, півтора, а то й усі два. Насправді це дуже складна і колосальна робота.  Я, мабуть, пішовши на чемпіонат, дуже хотіла довести собі, що вже далеко не аматор, а професіонал і вийшла на абсолютно інший рівень. І так, я собі це довела. Але попереду нові рівні та нові горизонти. Є куди прагнути.