МайстерШеф: життя після

Я ще довго відновлювалася після проекту. Протягом останніх місяців на проекті «МастерШеф» у мене перед очима постійно стояла картинка: я, пальма, пісок та у мене в руці кокос із трубочкою. Такий собі примітивний відпочинок із американських фільмів. Але, перебуваючи в інтенсивному проекті, саме про нього я й мріяла...

Тому повернувшись додому, буквально за кілька днів я полетіла на Шрі-Ланку. І трохи більше тижня я провела саме так, як задумала на МайстерШеф: ліниво валяючись під пальмами на піску. Хоча про Париж пам'ятала і навіть купила собі французький розмовник. Але в той же час я розуміла, що перед смертю не надихаєшся: за тиждень я мову все одно не вивчу. Тому просто потихеньку згадувала англійську.

А коли повернулася додому, почала готувати документи до Парижу. Потрібно буловирішити всі юридичні моменти, отримати візу, домовитись за житло.

Призу як такого не було. Наприклад, у вигляді сертифіката чи кубка. Було два листи: один до посольства від каналу, щоб було легше оформити візу, а другий від школи Le Cordon Bleu, що я їду до них на навчання. І власне сам грошовий приз.

У реальному житті мене, звичайно, почали впізнавати на вулиці. Багато хто запитував: «Ой, а ви знімались до «МайстерШефа»? "А хто переможе"? Тому що весь матеріал був повністю знятий ще 10 жовтня, на екрани він вийшов у вересні, а закінчувалася трансляція в останній тиждень грудня. І людям ще потрібно було три місяці дивитись до фіналу. Звісно, ​​не можна було в жодному разі розколотися, розповісти, хто переміг, а хто пішов. І це було дуже складно — тримати все таємно.

Друзі та знайомі спочатку дивувалися, де це я була три місяці, а потім дивувалися тому, що я не маю «зіркової хвороби». Хоча були й такі, хто при нагоді намагався мене вколоти: «Ну, куди нам до вас, зірко…» Начебто таким чином намагалися звинуватити мене в чомусь. Проте, так я змогла зрозуміти, які люди в моєму житті зайві. У громадських місцях друзі мене постійно гальмували: «Ти бачила — на тебе подивилися», «А он той пальцем тицьнув».

І спочатку я звертала увагу на кожну людину, яка починала в мене пильно вдивлятися, намагаючись згадати, де він мене бачив. Але після звикла, розслабилася і почала жити звичайним життям. Але я досі щиро тішуся, коли йду кудись із батьками, наприклад, на базар чи супермаркет, і мене впізнають люди. При цьому я бачу, як світяться очі батьків, як їм приємна така увага до їхньої дитини. Ці моменти мені дуже дорогі.

Хоча щоб вийти на свій шлях, іноді потрібно прислухатися тільки до себе. Спочатку найближчі люди, сестра і батьки, дуже скептично поставилися до мого рішення взяти участь у проекті «МастерШеф». Казали: «Навіщо це тобі потрібне? У тебе є все: і освіта, і робота, і статус. Ти готова все це покинути? І справді, на той момент я вже мала гарну роботу. І щоб потрапити на проект, мені довелося спочатку піти у відпустку, а потім і звільнитися.

Хоча на диво, на роботі на мене чекали до останнього. Навіть коли я вже навчалася в Парижі, у школі Le Cordon Bleu. Сказали, що приймуть мене назад, якщо, повернувшись із Парижа, зрозумію, що щось не так. Тому протягом півроку мене тримали в штаті і навіть спочатку, дякую, платили зарплату.

І це мене дуже врятувало. Хоча на проекті «МайстерШеф» ми жили на пансіоні, нас годували, але гроші на життя були потрібні. Крім того, було зовсім незрозуміло, вилетиш ти завтра чи залишишся. Тому я продовжувала оплачувати квартиру у Києві. І вона чотири місяці простояла порожня. Добре, що перед «МастерШеф» я відклала трохи грошей, тому змогла якось вижити в цій ситуації.

Звичайно, коли мама приїхала на фінал і побачила, як все відбувається, вона одночасно мала і шок, і гордість за свою дитину. Таня здалася трохи раніше. Нам іноді дозволяли відвідування родичів, тому вона кілька разів відвідувала мене і вже встигла побачити весь процес. Бачила, як я викладаюсь на конкурсах і яких зусиль мені це вартувало. І вже тоді почала розуміти, що, можливо, для мене це все серйозно і я справді можу стати переможцем.

Взагалі, до потрапляння на сам проект «МайстерШеф» я постійно стикалася із ситуаціями недовіри до нього. Пам'ятаю, ще на стадії заповнення анкети мені траплялися люди, які з впевненістю розповідали, що всі місця на проекті куплено. І навіть обіцяли: "Я спитаю у подруги подружки, вона все з'ясує". І нібито ця подружка з'ясовувала, що за перше місце треба заплатити стільки, за друге стільки, а за третє стільки. Але я завжди відкидала подібні думки. Якщо двері відчиняються, то чому в них не увійти? Адже грошей у мене ніхто ще не просив. І ніхто їх, до речі, так не попросить у майбутньому.

Але досі я зустрічаю людей, які заявляють мені в лоба: «О, ви перемогли на проекті «МайстерШеф». А там було все чесно»? Хоча я навіть не знаю, скільки мені потрібно було заплатити, щоб туди пройти. І погодився б хтось платити за друге та третє місце, адже жодного призу за них не належить.

Тому можу сказати відверто: не вірте нікому. Якщо ваша душа кличе вас скористатися шансом – користуйтесь. Вірте лише собі. Ідіть за своєю мрією. І тоді можливе все!