Le Cordon Bleu: правила життя

У моїй групі було 30 осіб – я вважаю, що мені пощастило, бо бувають групи по 80 осіб. Усі заняття ділилися на теорію та практику. Спочатку ми приходили на теоретичні заняття – сиділи, дивилися, а шеф разом зі своїм асистентом показував приготування страви – демонстрацію. Наприклад, готував курку, 3 соуси та 3 гарніри. Потім ми все це спробували, сходили переодяглися, розділилися на групи по 12 осіб – і на практиці повинні були приготувати одну з цих страв.

Шеф – цей же чи інший – контролював та оцінював твою роботу: за 5-бальною шкалою виставлялися оцінки за смак, презентацію, техніку, чистоту роботи… У кожного з нас на лівій руці висіли бейджики – з ім'ям, прізвищем, номером. Тому шеф, наприклад, міг підійти до тебе, побачити брудний стіл або ти там не так обробляєш курку – не питаючи, хто ти, одразу робив собі позначку «добре»-«погано», іноді ти навіть міг не знати, в якій момент проколовся.

Таких занять у мене було 4 на день, з 8 ранку до 10 вечора та з годинною перервою на обід. Мозок просто димів - не тільки від кількості отриманої інформації, а й від того, що все це було англійською. Мені доводилося масажувати голову, просити мозок, щоб він ще трохи попрацював.

Далі буде...